Концепція топонімічної політики міста Кіровограда

Проблематика та теоретичне обґрунтування

 

Автор концепції ставить за мету розробити критерії оцінки історичної значущості назв міських об’єктів як інструмент вибору найоптимальнішого варіанту під час їх найменування та перейменування, а також розробити етапи реалізації концепції.

 

Загалом проблема вироблення концепції топонімічної політики стає надзвичайно актуальною в перехідні періоди формування нової історичної реальності (становлення нових політичних режимів, виникнення незалежних держав внаслідок розпаду імперій тощо), коли нові явища намагаються утвердитися шляхом формування нової політично та національно забарвленої топоніміки як фактору однієї з найпоширеніших і найдешевших форм пропаганди нового. Такий перехідний період  переживає й Україна, що проявляється не лише в перехідних формах економіки, політичної влади, свідомості, ідеології, але й виробленні та прийнятті населенням нової символіки, яка відображається також у топонімічних назвах.

 

Така концепція є надзвичайно актуальною й для нашого міста, адже, незважаючи на двадцять п'ятий рік незалежності України, воно все ще залишається своєрідною оазою символіки країни (СРСР), що вже давно не існує. Ситуація ускладнюється ще й тим фактом, що переважна більшість такої символіки пов’язана з діячами людиноненависницького тоталітарного комуністичного режиму, причетними до організації в Україні голодоморів та політичних репресій. Останнє проявляється у переважно заідеологізованих радянських назвах як самого міста, так і його об’єктів. На часі постає завдання утверджувати ідею незалежної держави та історико-культурної значимості національних, політичних та культурних діячів, що боролися за незалежність України, відстоювали та розвивали українську культуру.

 

Цей процес у нашому місті, на жаль, гальмується, на фоні боротьби між прихильниками нової історичної реальності та її противниками. При цьому всі антагоністичні сили апелюють до історичності назв, як тих, що виникли в радянський період, так і тих, якими їх пропонується замінити. В результаті, перейменування, якщо такі і відбуваються, носять стихійний, не послідовний характер.

 

Перш за все варто зупинитись на питанні, що ж варто розуміти під історією та історичністю? В традиційному розумінні історії, і, відповідно, історичності, є два підходи:

  1. Онтологічний, згідно з яким історія вивчає процес розвитку людського суспільства або об’єктів, створених ним, у всій повноті, конкретності і різноманітності по епохах, країнах, окремих людських колективах;
  2. Аксіологічний, або цільовий, який є основою привнесення в історію Великого Сенсу і є виправданням самої історії.

Перше розуміння орієнтує на збереження всіх фактів історії та історичних назв у державі, не залежно від їх оцінки з точки зору сьогоднішньої політичної кон’юнктури, і тим самим розширює можливості у формуванні інструментальної бази вивчення історії в цілому. 

Застосування такого підходу доцільне для країн, що мають тривалий період державності, яка не переривалась насильницьким чином, і в якій не насаджувались неприродні і невластиві їй окупаційні топоніми і символи.

 

Друге розуміння в ідеальній формі передбачає повне заперечення попередніх історичних епох і початок відліку часу від новоутвореного періоду. За своєю природою це є переворот, який породжується культурними (наприклад, утвердження християнства, що прагнуло заперечення і знищення язичництва та його пам’яті) і соціально-політичними (наприклад, Велика французька та Жовтнева)  революціями.

 

На мою думку, обидва підходи щодо розуміння історії та історичності можна не протиставляти, а взаємодоповнювати. В топоніміці таке поєднання двох підходів має виражатись у збереженні тих назв, що не заперечують української державності та не мають прямого відношення до людиноненависницької комуністичної ідеології (назви в честь героїв 2-ї світової війни, відомих діячів культури, спорту радянського періоду, космонавтів, нейтральні ландшафтні, прикметні, напрямкові тощо).

 

Отже, на думку автора, необхідно по можливості зберігати топонімічні назви, у нашому випадку – міські, що виникли у різні історичні епохи, які мають значний період побутування і утвердились у історичних документах, народній традиції найменування та не відображають собою колоніальне минуле України. Це означає, що найменування об’єктів повинно виконувати не тільки функцію означення відмінності одне від іншого, але й передавати специфіку ландшафтно-географічних, природних, історико-культурних особливостей свого виникнення.

 

Топонімічне середовище будь-якого міста складають його назва, а також агроніми (назви міських площ та майданчиків) та годоніми (назви лінійних об’єктів міста – вулиць, провулків, проспектів, бульварів, проїздів тощо).

 

До 1919 р. в назвах домінували ландшафтні, прикметні, релігійно-церковні, військові, адресні та напрямкові назви. Загалом ці семантичні групи назв (за винятком релігійно-церковних) відносять до природних, тобто назва безпосередньо характеризує під певним ракурсом сам об’єкт і є результатом колективної творчості жителів вулиці, району чи всього міста. Прикладом є найменування таких районів міста, як Велика, Озерна і Солодка Балки, Катранівка, Кущівка, а також годоніми на кшталт: Спускний, Загірний, Голубиний тощо.

 

У той же час у радянський період стають домінуючими назви декларативні, громадські, подійні, датувальні, ювілейні і антропонімічні, які відзначаються крайньою політизацією. Як правило, вони не мають прямого відношення до історії ні вулиць, ні міста, ні регіону, наприклад: місто Кіровоград, вулиці Дзержинського, Луначарського, Урицького тощо.

 

У період  до першої світової війни годоніми та агроніми міста не мали відвертого політичного змісту, і маскувались за християнськими назвами, що, однак, не змінювали їх політичної мети – утвердження колоніального статусу України. Прикладами є і назва фортеці св. Єлизавети (цариця Єлизавета Петрівна), і місто Олександрія (Олександр 1) тощо. Також колоніальний статус України намагались утвердити, мавпуючи російські назви вулиць, такі як Невська, Дворцовая тощо, аналоги яких можна знайти і в Санкт-Петербурзі, і в інших російських містах. У період першої світової війни з’явились вулиці, названі іменами генералів та полководців російської армії (Остен-Сакена, Потьомкіна, Румянцева, Суворова, Скобелєва, Брусилова).

 

А з 1919 року утверджуються вулиці, названі на честь політичних, військових та культурних діячів більшовицької держави. Вони значно потіснили назви прикметного, промислового, ландшафтного, військового, адресного, релігійно-церковного, напрямкового походження. І тим самим знівелювали у топоніміці міста його історію, культуру, особливості природного середовища, зробили схожим на сотні інших міст Радянського Союзу.

 

Цю ситуацію необхідно змінити, спираючись на науково обґрунтовану концепцію критеріїв оцінки тієї чи іншої назви. Це стає особливо актуальним і під час вибору однієї з кількох назв, які вже фігурували в топоніміці конкретного об’єкту.

 

Методологія

В основу методології оцінки покладено один з типів задач математичної теорії ігор, коли знаходяться багатокритеріальні рішення в умовах конфліктної ситуації. На основі цього було розроблено рейтинговий підхід до оцінки аспектів і критеріїв пропонованих назв. Кожна з назв розглядається з позиції п’яти аспектів, зміст кожного з яких конкретизується, в свою чергу, п’ятьма критеріями.

 

В основу оцінки рейтингу аспектів покладено базову п’ятибальну шкалу, а в основу оцінки критеріїв кожного аспекту – десятибальну, що розподіляється згідно з пріоритетами значень як аспектів, так і критеріїв. Відповідно кінцевий рейтинговий бал кожної назви визначається таким чином:

 

1)                       Визначається кінцевий рейтинговий бал кожного аспекту шляхом множення суми балів відповідних критеріїв цього аспекту на його базовий рейтинговий бал;

2)                       Підсумовуються кінцеві рейтингові бали всіх аспектів, у середині яких відбираються лише відповідні кожній назві критерії, визначені бали критеріїв підсумовуються і множаться на рейтинговий бал аспекту, після чого підсумовуються і визначені кінцеві бали всіх аспектів. Саме цей кінцевий показник балів і є основою порівняння загального значення конкуруючих пропозицій.

 

У випадку рівної суми балів у конкурентів пропонується враховувати ще два фактори:

  1. Адекватність назви її об’єкту, що враховує престижність самого об’єкту та місця його розташування – передбачає максимальну відповідність назви об’єкту найменування, враховуючи масштаб, характер, місце його розташування (центр міста, окраїна тощо).
  2. Самоцінність назви, що визначається такими рівнями:

-   Зв'язок назви з об’єктом найменування/перейменування;

-   Зв'язок назви з історією, культурою, подіями, людьми міста;

-   Зв'язок назви з областю, регіоном;

-   Зв'язок назви з Україною, Європою, загальнолюдськими цінностями.

Реалізація запропонованого тут методу оцінки історичної значимості дозволить звести до мінімуму долю суб’єктивізму і випадковості під час вибору назви, а також сприятиме формуванню різноманітної за формою та змістом, не абстрактно-історичної, а конкретно-історичної топоніміки, що відображатиме специфіку історико-культурного розвитку як міста, так і регіону.

Механізм реалізації зазначеної методології передбачає обов'язкову подачу разом із пропозицією найменування-перейменування відповідної історичної довідки, яка дозволить провести всебічну оцінку назви, що пропонується. 

 

Зміст концепції

Спираючись на розроблену методологію критеріїв відбору топонімічних варіантів, можна звести зміст концепції топонімічної політики в місті у найближчі роки до наступних положень:

  1. Топонімічні назви міських об’єктів повинні передавати самобутню неповторність міста в усіх його вимірах (географічному, ландшафтному, кліматичному, виробничому, культурному, історичному тощо).
  2. Першочергово мають бути виконані Укази Президента України в царині топонімічної політики, що видавались протягом останніх років.
  3. Неприпустимим є надання чи повернення будь-яких назв, що тією чи іншою мірою символізують колоніальний статус України, будь то перебування в окупації Російською, Німецькою чи Радянською імперіями.
  4. Серед подій, фактів, персоналій, що мають загальнонаціональне значення, перевагу, в першу чергу, треба віддавати тим, які безпосередньо пов’язані з містом або регіоном.
  5. Міські топоніми мають відображати хронологічні етапи просторового розширення міста.
  6. За можливості можна зберігати первинні назви міських об’єктів, що виникли в Радянський період, мають пряме відношення до міста чи області та не пропагують людиноненависницької комуністичної ідеології.
  7. Назви міських об’єктів, як то вулиці, проспекти, бульвари мають відповідати характеристикам самих об’єктів.
  8. По можливості, назви, що мають якусь характерну спільну рису, мають бути зосереджені в одному мікрорайоні (наприклад, мікрорайон корифеїв українського театру).
  9. Найменування та перейменування треба здійснювати на основі чіткої методології відбору критеріїв, щоб уникнути суб’єктивізму у прийнятті рішень.
  10. У деяких випадках, за необхідністю орієнтування, можна запровадити таблички з подвійними назвами (дійсна/попередня).

 

Етапи реалізації концепції

Передбачається, що концепція буде реалізовуватись кількома етапами:

  1. Виконання Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" та Указів Президента України в царині агронімів та годонімів міста;
  2. Перейменування самого міста (пропонуються назви Златопіль, Інгульськ, Новокозачин або Ексампей);
  3. Перейменування об’єктів, що не підпадають під дію Законів України та Указів Президента, але мають недоречну назву, або, відповідно до розроблених критеріїв, знайдено доречнішу.

Згідно з пропонованими етапами реалізації концепції, карта першочергових перейменувань виглядає так:

 

Вулиці:

  1. Артема – князя Святослава Хороброго
  2. Бабушкіна - Івана Діденка, підполковника Армії УНР
  3. Багратіона - Андрія Долуда, полковника Армії УНР
  4. Баумана - Якова Паученка, архітектора
  5. Будьонного - Івана Ґонти
  6. Воронцовська – братів Чучупаків
  7. Восьмого Березня - отамана Марусі (Олександри Соколовської)
  8. Гайдара - Данила Бандурка, гайдамацького бандуриста
  9. Героїв Сталінграду – Юрія Горліс-Горського
  10. Долгорукого - Миколи Скляра, повстанського отамана
  11. Д. Донського - Василя Сухомлинського
  12. Димитрова - Миколи Міхновського
  13. Олеко Дундича - Андрія Кузьменка (Кузьми Скрябіна)
  14. Енгельса – Пилипа Хмари, отамана
  15. Желябова - Анатолія Лупиноса
  16. Жовтневої революції – Синьоводської битви
  17. Інтернаціональна – Костя Пестушка (Степового-Блакитного)
  18. Колгоспна – отамана Матвія Григорьєва
  19. Комінтерна –  Максима Залізняка
  20. Комсомольська – Героїв Крут
  21. Комунальна – Івана Підкови
  22. Котовського - Сварога
  23. Красіна - Хмура Олександра, педагога
  24. Краснопресненська – Григора Тютюнника
  25. Кропоткіна - Івана Чорногузька, отамана
  26. Куйбишева - Євгена Чикаленка
  27. Кутузова (вулю, пров.) - царя Аріанта
  28. Лазо - Марка Жмайла
  29. Дворцова, Леніна – Театральна
  30. Ленінградська - Сергія Горячка, учасника бою під Крутами
  31. Медведєва - Андрія Гулого-Гуленка, повстанського отамана
  32. Макарова - Івашкевича Ярослава, польського письменника
  33. Маршала Конєва - Нестора Махна
  34. Морозова Павлика – Михайла Старицького
  35. Московська (вул., пров., туп.) - княгині Ольги
  36. Мініна – Івана Карпенка-Карого
  37. Паризької комуни – Павла Скоропадського, гетьмана
  38. Першотравнева – Івана Миколайчука
  39. Петровського – Володимира Івасюка
  40. Піонерська - Карпа Скидана
  41. Пожарського - на Петра Пожарського, кооператора, члена Української Центральної Ради
  42. Правди (просп.) - князя Ольгерда
  43. Пролетарська - Андрія Чорноти, отамана
  44. Профінтерну – Павла Бута
  45. Радянська - Скіфів
  46. Радянська (Ковалівка) – Корифеїв театру
  47. Румянцева - Антів
  48. Свердлова - Тараса Трясила
  49. Соціалістична - Перуна
  50. Суворова - Юрія Мейтуса
  51. Тельмана - Івана Похитонова, художника
  52. Тімірязєва – Марії Заньковецької
  53. Тольятті - Симона Петлюри
  54. Тореза - Кароля Шимановського, композитора
  55. Ульяновська - Івана Виговського, гетьмана
  56. Ульянової Марії - Канізького повстання
  57. Урицького - Київської Русі
  58. Ушакова – Устима Кармелюка
  59. Фурманова - Дажбога
  60. Халтуріна - Африкана Спіра, філософа-неокритиканця
  61. Чапаєва - Бориса Чичибаніна, поета-шістдесятника
  62. Червоноармійська – Павла Чубинського
  63. Червоноселянська - Северина Наливайка
  64. Червонофлотська – Тамма Ігоря
  65. Щорса – Ганни Дмитрян
  66. 1-ої П’ятирічки - Уличів
  67. 2-ої П’ятирічки - Тиверців
  68. 40 років Жовтня – козака Мамая
  69. 50 років Жовтня - Петра Калнишевського, кошового Запорізької Січі
  70. 60 років Жовтня - Сарматів
  71. 40 років України - Ярила
  72. 50 років радянської армії - Чорного Ворона, отамана
  73. 1-го січня - Гунів
  74. 9-го січня - Готів

Провулки:

  1. Воронцова (провулок, проїзд, тупик) - Михайла Красовського, старшини Дієвої армії УНР
  2. Жовтневий - Петра Болбочана, полковника Армії УНР
  3. Колгоспний - Аркадія Русанова, полковника Армії УНР
  4. Комсомольський – Євгена Тельнова, бійця батальйону "Донбас"
  5. Лазо - Марка Жмайла
  6. Лахмана Петра – Січових Стрільців
  7. Першотравневий - Чумацький
  8. Петровського – Тихона Березняка, голови Єлисаветградського повстанкому (Холодноярської республіки)
  9. Піонерський - Пластунів
  10. Свердлова - Тараса Трясила
  11. Соціалістичний – Жовтоводської битви
  12. Союзний – Європейський
  13. Тімірязєва - Просвіти
  14. Халтуріна - Лідії Забілястої, солістки Національної опери

 

Проспект Комуністичний – бульвар Каштановий

Дендропарк 50-річчя Жовтня - парк ім. князя Ольгерда

Парк Павліка Морозова – Холодноярської республіки

Парк Пушкіна – Козацький острів

 

КРИТЕРІЇ АСПЕКТІВ ТЕСТУВАННЯ НОМІНАЦІЙНИХ ПРОПОЗИЦІЙ

 

1. ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

  1. Державність – відношення найменування до головних напрямків державного розвитку України, а саме до побудови незалежної, правової та демократичної держави.
  2. Патріотизм – відношення найменування об’єкту до місця його розташування.
  3. Національна усвідомленість – відношення найменування до мови, культурних та ідеологічних пріоритетів української нації, а також до інших етносів, що складають народ України, до їх ролі у державотворенні країни.
  4. Демократизм – відношення найменування до факторів, які об’єднують широкий загал громадян, позитивно сприймаються різними верствами населення.
  5. Плюралізм – відношення найменування до можливості відображення різних самостійних духовних сутностей і світоглядів, крім антидержавних і соціально деструктивних позицій.

 

2. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

  1. Значущість – відображення в найменуванні явищ національного та світового значення.
  2. Територіальність – відображення в найменуванні зв’язку назви об’єкта з місцем його розташування.
  3. Актуальність – відображення в найменуванні важливості явища у період запровадження назви.
  4. Об’єктивність – реальність явища, відображеного у назві.
  5. Природність – природність походження назви на відміну від назв, запроваджених вольовим методом.

 

3. КУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ

  1. Автохтонність – місцевість походження та існування явища, відображеного у назві.
  2. Духовність – відношення найменування до духовної сфери людської культури.
  3. Матеріальність – відношення найменування до матеріальної сфери людської культури.
  4. Різноманітність – ступень рідкісності семантико-етимологічного типу назви.
  5. Традиційність – звичність називної моделі для культурного регіону запровадження назви.

 

4. ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

  1. Милозвучність – фонетичні та морфологічні особливості назв, які сприяють їх легкому промовлянню, швидкому запам’ятовуванню і запобігають провокуванню виникнення неприємних або смішних асоціацій.
  2. Грамотність – граматична правильність оформлення назви.
  3. Адекватність – відповідність змісту назви формі її об’єкта.
  4. Оригінальність – самобутність і неповторність назви.
  5. Лаконічність – простота і короткість назви.

 

ФАКТОРИ, ЯКІ ТРЕБА МАТИ НА УВАЗІ ПРИ ПЕЙМЕНУВАННІ:

1. Історико-культурна цінність назви.

2. Історичний ценз назви (термін її існування).

3. Адекватність назви її об’єкту:

- престижність об’єкту назви;

- престижність місця розташування об’єкту назви.

4. Фінансово-економічне обґрунтування.  

 

Концепція створена на основі роботи М.П. Тупчієнка, Л.Г. Тупчієнко-Кадирової, К.В. Шляхового

Comments: 0
сайт коаліції "Рада Експертів"
сайт коаліції "Рада Експертів"
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Асоціації Політичних Наук
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців"
сайт ГО "Ексампей"
сайт ГО "Ексампей"
аналітична платформа "YouControl"
аналітична платформа "YouControl"

Подобається сайт? Поділись посиланням із друзями у соцмережах!